ХРАБРИ́ТИСЯ, рю́ся, ри́шся, недок., розм. Намагатися перебороти в собі страх, набирати хороброго вигляду. Турн скрізь бігав і храбрився І тішивсь, що врага настиг (Котл., І, 1952, 264); [Бебех:] Чи не сором тобі, пане сотнику, хлипати, мов стара баба? Тільки що храбрився, а теперечки й слиниш (Стор., І, 1957, 296); — А я б на вашім місці,— храбрився дід,— узяв би та й зробив! (Вишня, II, 1956, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 136.