ХОХО́Л, хохла́, ч., заст., розм. Зневажлива назва українця. — Хочеш, вуса тобі для хвацькості залишу? Ваш брат хохол завжди при вусах (Тулуб, В степу.., 1964, 28); —Ну, ти, хохол. Все тобі смішки,— Андрій Єрмолаєв явно заздрить благодушності Гладкого (Довж., Зач. Десна, 1957, 415).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 134.

Хохо́л, ла, м. = Хохолаз. Вх. Уг. 273.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 412.

хохо́л (ж. хохлу́шка) — зневажливо-іронічна назва українця (українки). — Хочеш, вуса тобі для хвацькості залишу? Ваш брат хохол завжди при вусах (З. Тулуб); — Жінка моя… хохлушка, полтавська галушка, тому і в хаті у мене чисто, як у самого генерала (З. Тулуб).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 623.