ХОРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., діал. Хворіти. Кажуть люди та говорять, що я ся малюю, Моє личко тим-то й файне, що я не хорую (Коломийки, 1969, 181); По морі ми пливли без злих пригод, Лиш хорував погано весь народ (Фр., XI, 1952, 140); *Образно. Органіст уже встиг вилічити клавіші, але струни ще хорували й хрипіли (Н.-Лев., III, 1956, 222); // на що. Мати якусь хворобу, недугу. Хтось.. на велике безсоння хорував, і бронхіт мав (Л. Укр., V, 1956, 407).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 131.