ХОРА́ЛЬНИЙ, а, е. Прикм. до хора́л. Уже з середини XVI століття, а може й ще раніш на Україні приймається хоральний многоголосовий [багатоголосий] спів, якого доти вона не знала (Іст. укр. музики, 1922, 129); Інколи Кропивницький дуже барвисто нашаровує один на один два музичні матеріали, цілком різні інтонаційним складом, наприклад, на фоні хорального псалмоподібного хору бурсаків проводить ліричні вигуки закоханого Хоми і його розмову з меткою, спритною бублейницею (Укр. клас. опера, 1957, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 125.