ХОМУТЕ́ЦЬ, тця́, ч. Зменш.-пестл. до хому́т. Вийшовши з хати, помітив [піп]: під хлівом висить хомут з наритниками — та й каже: — Параско, дай мені цього хомутця (Укр.. казки, 1951, 376).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 123.