ХОЛО́НУЧИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до холо́нути. В тім стогоні серця холонуча кров, Отруєна в бої сучаснім; Остання порада, остання любов, Що в’яже з цим світом напасним… (Стар., Вибр., 1959, 70); Доріс помирала.. Михайло сидів біля неї, насилу стримуючи ридання, ..гладив холонуче чоло присмертної (Загреб., Європа 45, 1959, 557).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 122.