ХО́ВАНКА¹, и, ж., розм. Те саме, що схо́ванка¹ 2, 3. У мене добра хованка єсть,— заховаю, то ніхто не знайде (Сл. Гр.); — Мені боязко, неньку,— шепотіла Марійка.— Наш Микольцьо не витерпить і вийде із хованки (Кучер, Дорога.., 1958, 172).

ХО́ВАНКА² див. хо́ванки.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 100.

Хованка, ки, ж.

1) Спрятъ. У мене добра хованка єсть, — заховаю, то ніхто не знайде. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 406.