ХМУ́РНО. Присл. до хмурни́й. — Що ж, вечеря готова́ — питає пан уже хмурніше (Вовчок, І, 1955, 122); // у знач. присудк, сл. Ой темно та хмурно на третій день: Два яснії сонця потухали (Мирний, V, 1955, 269).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 99.

Хмурно нар.

1) = Хмарно. Грин. ІІІ. 191. Зраня було хмурно. Камен. у.

2) Печально, грустно. Ум. Хмурненько, хмурнесенько. Тобі буде все хмурненько, а мені веселенько. Грин. ІІІ. 308.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 406.