ХМИ́КАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. хми́кати і звуки, утворювані цією дією. В очах тих з’явився докір, а з рота вихопилося значуще хмикання (Шовк., Інженери, 1956, 419).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 96.