ХМАРОВИ́ННЯ, я, с., розм. Збірн. до хма́ра. — Хмари, хмари! — бурмотів занепокоєно господар, дивлячись на важкі темні копиці хмаровиння, що швидко пливли з півночі (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 259); Попереду вся дорога двигтить військами. Вирують у хмаровинні піднятої куряви підводи, вершники, машини (Гончар, III, 1959, 299); Ковалів нахмурився. По його чолу пробігло грізне хмаровиння, очі ставали дедалі колючішими (Чаб., Тече вода.., 1961, 83); *Образно. Статуя вписувалась у нависле хмаровиння саду, була його душею (Рудь, Боривітер, 1969, 177).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 95.