ХМАРИ́НА, и, ж. Окрема невелика хмара; те саме, що хма́ра. Дощу треба, а в небі з’являлись тільки окремі.. хмарини, й пропливали вони туди, куди гнав їх вітер (Шиян, Баланда, 1957, 180); Маленька зграйка білих хмарин повільно пливла по голубому.. небу (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 347); Воронов спинився на мить, дивлячись на високі, освітлені електрикою хмарини диму і пари (Собко, Біле полум’я, 1952, 51); Степанида, наче від удару, зіщулилась од цього поклику, боязко поглянула на брата. А він, зганяючи хмарину з чола, заспокоїв сестру (Стельмах, Правда.., 1961, 89); *Образно. Тріпонув учитель чорною хмариною чуба (Стельмах, І, 1962, 182); Вдалині, за хмариною вкритого сріблястими котиками верболозу, за вигином берега бовваніла постать її вірної подруги Моті (Коз., Сальвія, 1959, 218); *У порівн. Приємний спогад зник, як хмарина в гарячому небі, не залишаючи сліду (Собко, Вогонь.., 1947, 26).
∆ Пери́сті (пірча́сті, пір’ї́сті, пір’я́сті) хмари́ни див. пери́стий, пірча́стий, пір’ї́стий, пір’я́стий.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 94.