ХЛІ́БНИК, а, ч., заст. Той, хто випікає або продає хліб. Ще не мало йому приходилося у той день бігати. До хлібника, до різників, повара найняти (Мирний, III, 1954, 286); Молодиці й старі діди-хлібники ловко вергали в піч, у другу, в третю — книші та паляниці для козацтва (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 333).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 81.