ХЛЯ́ПАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. хля́пати і звуки, утворювані цією дією. Знову почулось хляпання ослаблої підкови (Ряб., Золототисячник, 1948, 62); Коли за дверима почулось хляпання капців.., Гашіца з матір’ю були певні, що зараз побачать гладку постать у ватованій катанці (Коцюб., І, 1955, 249); З хляпанням падає чорне жабуриння обабіч канавки (Гончар, Таврія, 1952, 245).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 91.