ХЛЮ́ЩА, і, ж. Те саме, що хлющ. А поллє осіння хлюща І посиплеться листок,— Нам огидне гай і пуща, Як промокнем до кісток (Щог., Поезії, 1958, 251); — Ми вмирали три доби, Там шуміли нам дуби, Хлюща плюскотіла… (Мал., Звенигора, 1959, 324).

◊ Як (мов, нена́че) хлю́ща [мо́крий] — те саме, що Як хлющ [мо́крий] (див. хлющ). Бурхнуло з неба, мов із бочки, Що промочило до сорочки.. Троянці стали всі, як хлюща (Котл., І, 1952, 106); Та хто тебе знає — чи кидали тебе, чи облили водою. Тільки вернулася ти додому, як хлюща мокра (Мирний, III, 1954, 312); Мокра, як хлюща, сорочка облипла його могутнє тіло (Коцюб., І, 1955, 232).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 91.