ХЛУДИ́НА, и, ж., розм. Лозина, різка. Грицько, потрушуючи хлудиною, реготався (Мирний, IV, 1955, 98); — Та он у Хоми Хомича онуки — фронтовики. А проте баба Горпина і тепер іще щовечора ганяє його круг хати хлудиною (Головко, І, 1957, 454): Рідкодуб, на ходу застібаючи комір сорочки, очима шукав по подвір’ю хлудини (Кир., Вибр., 1960, 169); Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники, а це так заболіло і допекло… (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 88.