ХЛО́СТА, и, ж., розм. Биття різками. — Довго-таки пролежав [Мазепа] після тернової та шипшинної хлости, довгенько-таки… (Морд., І, 1958, 130); Згадати [Івану Петровичу] було що: тілесні кари..— вистоювання голими колінами на гречці, щотижневе підрахування гріхів і потім «хлоста» відповідно до заслуг (Полт., Повість.., 1960, 140).

◊ Да́ти (вси́пати, завда́ти) хло́сти (хло́сту) — відшмагати, побити кого-небудь. Його піймали хлопи панські із ляшків і завдали доброї хлости (Морд., І, 1958, 140); [Петро:] Та я йому сам перед вами таку дам хлосту, що не дай боже! (Кост., І, 1967, 184).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 88.

Хлоста, ти, ж. Порка, наказаніе розгами. Ном. № 3862. Положивши, дайте добру хлосту, поки верне дощі та роси, що, знаю, в неї на мисниках та на полицях. Кв. Хло́сти да́ти. Выпороть, а затѣмъ вообще отколотить. Гей дамо ляхам, а превражим синам превеликую хлосту. АД. ІІ. 66.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 403.