ХЛОПЧА́, а́ти, с. Зменш.-пестл. до хло́пець 1. Як же хлопча узялось за письмо і стало не спотикаючись читати аж по верхам [верхах], батько.. віддав хлопця у науку до дяка (Кв.-Осн., II, 1956, 481); В садочку біля лавочки Копається хлопча (Перв., Райдуга.., 1960, 15); Хлопча.. дивилося вслід чужинцеві (Досв., Гюлле, 1901, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 85.