ХЛО́ПСЬКИЙ, а, е, дорев., зневажл. Прикм. до хлоп1 1. Борис Граб був хлопська дитина (Фр., III, 1950, 29); Вийти заміж Катерині, багацькій доньці, та ще католичці, за русина, хлопського парубка іншої релігії, було нелегко (Д. Бедзик, Украдені гори, 1969, 22); // Власт., характерний, притаманний хлопові; як у хлопів. Юнак не виявив хлопської покори, не зігнувся і не вклонився побожно панові в пояс (Чорн., Визвол. земля, 1959, 26); // Признач. для хлопів. Євгеній чув досі про реформу хлопської каси, але не так докладно, як тепер (Фр., VII, 1951, 362); Перевдягнений у хлопський кожух і вовняні гачі, видавався [Ярема] трохи затовстим, неоковирним (Загреб., Шепіт, 1966, 28); // Належний хлопові. Маленький хутір серед лук і нив на горбику над річкою шумною,— от там я в простій хлопській хаті жив, і самота, і сум жили зо мною (Фр., XI, 1952, 158); — Вже білі лелії можна знайти у кожному міщанському та навіть у хлопському садку (Л. Укр., III, 1952, 490); // Який складається з хлопів. Тим часом чутки про козацькі й хлопські загони, про їх лютування над панами доходили звідусіль до Житомира (Н.-Лев., VII, 1966, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 84.