ХЛОП’Я́ЧИЙ, а, е. Прикм. до хло́пець 1. — Остап, цей тихий та слухняний був з самого малечку.. Зате Артем!.. Де бійка хлоп’яча, там і він неодмінно (Головко, II, 1957, 576); Зінько з Оверком — найзапекліші витівники, верховоди в хлоп’ячому гурті (Горд., II, 1959, 16); Три руки із-за бар’єра — дві дівочі й одна хлоп’яча — все махали йому, бажали щасливого польоту (Гончар, Тронка, 1963, 292); // Признач, для хлопця, хлопців. — На цих ковзанах, ще зовсім маленькою дівчинкою, каталась не хто-небудь, а його рідна, єдина, улюблена тітка Мирослава. Він зразу так і прохолов: —— Значить, вони — дівчачі! Не хочу. Хочу тільки хлоп’ячі! (Головко, II, 1957, 589); Струнка дівчина з чорними кучерями, що вибивалися з-під картатої хлоп’ячої кепки, зайшла до вишки (Донч., II, 1956, 70); // Пов’язаний з періодом дитинства та юнацтва (про хлопця). О сни хлоп’ячих літ! По вас я знов сумую (П. Куліш, Вибр., 1969, 390); Про нього знали, що він учився колись — за хлоп’ячих років — мистецтва вироблювати фарфор (Мик., II, 1957, 441); Уже не рвать мені шипшини в ярках осінніх, повних сну, я більше щастя не зустріну, як днів хлоп’ячих не верну… (Сос., II, 1958, 452); // Власт. хлопцеві, хлопцям; такий, як у хлопців. Роки чкаловського дитинства минали прудко, веселі й метушливі, позначені хлоп’ячою зухвалістю… (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 8); Зачіску вона носила майже на хлоп’ячий манір (Гур., Друзі.., 1959, 30); Максим Перчин мусив визнати, що не переборов досі в собі хлоп’ячий нахил до романтики (Рибак, Час.., 1960, 13); Пошматувавши одяг і в кров подряпавши тіло, видерлася Сахно на той бік [живоплоту], кленучи себе за хлоп’ячі витівки (Смолич, І, 1958, 90); // у знач. ім. хлоп’я́че, чого, с. Те, що характерне для хлопців. Входять Вася та Іван Цупрун, стрункий юнак, у якого перші ознаки мужності ще переплітаються з залишками хлоп’ячого (Мик., І, 1957, 436); Живучи у Каленика Романовича, він намагався бути серйозним і витриманим, а насправді у нього було ще багато хлоп’ячого (Сенч., На Бат. горі, 1960,19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 86.