ХЛИ́ПАННЯ, я, с. Дія за знач. хли́пати і звуки, утворювані цією дією. Нараз голосне хлипання перервало мовчанку. Се плакала Таня (Фр., І, 1955, 322); Зразу, з світу, нічого не можна розібрати в хаті. Чутно тільки стогін слабої, чиїсь тихі хлипання та шепотіння (Коцюб., І, 1955, 229); В кімнаті ставало тихо й тихіше, лиш хлипання дощу й.. тікання великого стінного годинника переривали тишину (Коб., III, 1956, 193); Коли ледве чутне хлипання стало виразним і перетворилося на голосне чвакання смоків, Курбала спинився (Досв., Вибр., 1959, 194).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 76.