ХЛИ́НУТИ, не, док.
1. Политися бурхливо, раптово, у великій кількості звідкись; ринути. З високої вагранки хлинув пекучою білою малясою чавун і м’яко, нечутно наповнилось цебро, друге, третє… (Мик., II, 1957, 98); Поклали Карпа на діжку, розціпили зуби, почали качати, і незабаром хлинула з рота річкова вода (Шиян, Баланда, 1957, 155); // Раптово сильно политися з очей (про сльози). «Доле моя! серце моє! Оксано, Оксано! Де ти ділася, поділась?» І хлинули сльози; Дрібні-дрібні полилися. Де вони взялися! (Шевч., I, 1963, 113); Михайлина стримувала себе, але сльози, мов весняна злива, зрадливо хлинули з очей, впали на вогке волосся, обпекли ніжну шию дівчинки (Збан., Між.. людьми, 1955, 199); // Полити сильно (про зливу). Як же хлине дощ, і вже не йде, а ллє… (Кв.-Осн., ІІ, 1956, 413); Чорна хмара, як ніч, наплила, сліпучі спалахи залили небо, що гурчало і спалахувало безнастанно. Хлинула знов злива (Горд., Дівчина.., 1954, 151); *Образно. Море жита хлинуло на нас (Ю. Янов., V, 1959, 144).
2. Всією масою, навально побігти куди-небудь. Не встиг Остап Суха-Груша й з місця рушити, як на нього хлинула частина юрби, змішала його з собою, одібрала коні і з гиканням та свистом потягла на ворота (Епік, Тв., 1958, 293); На нас несподівано хлинув натовп, і в одну мить ми опинилися в самій його гущі (Кол., На фронті… 1959, 197); На горі, біля водокачки, бійці сірим потоком хлинули до залізної іржавої труби пити воду (Тют., Вир, 1964, 307).
3. Від сильного хвилювання, зніяковіння тощо раптово прилити в голову, обличчя (про кров). Вся кров хлинула їй в обличчя. Стримуючи в собі образу, вона, не відступаючи, дивилась на розлюченого Жигая (Шиян, Баланда, 1957, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 76.