ХИХОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ХИХОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм. Нестримно, голосно сміятися; реготати. Кларетта підвелася. В машині лунали приглушені голоси й сміх. Сміялися німці, але їй здалося, що то хихоче Беніто (Загреб., Європа 45, 1959, 522); Курбала хихотів щасливим юнацьким сміхом і часом ляскав по плечах Кирила (Досв., Вибр., 1959, 323); // перен. Насміхатися, глузувати з кого-небудь. *Образно. Через якусь хвилину Давидові здається, що місяць раптом роздвоюється, а зорі почали товктися, підстрибувати, немов золота комашня. От і любуйся ними, коли навіть вони хихочуть з чоловіка (Стельмах, І, 1962, 479).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 68.