ХИТРУ́Н, а́, ч., розм. Той, хто вміє хитрувати. Улесливий банкір чимсь нагадував йому хитруна Гослена (Рибак, Помилка.., 1956, 37); — О, та ви хитрун! Не повірю ж я, що ви такий наївний.. Ви просто викликаєте мене на одвертість, за яку потім мені, можливо, довелось би червоніти (Головко, II, 1957, 565); — Зоотехнік, здається, не така-то вже спритна людина, щоб воловодитися з нашим хитруном (Добр., Тече річка.., 1961, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 67.