ХИТРУВА́ТО. Присл. до хитрува́тий. Голова уважно вислухав, усміхнувся хитрувато, а далі й каже: — От що, Василю Олександровичу, переходьте жити зі своїми шибениками на колгоспний баштан (Цюпа, Добротворець, 1971, 27); Старіший підходить з якимсь урочистим лицем, якось хитрувато шаркнув ногою (Вас., Незібр. тв., 1941, 169); Варивон хитрувато закручував куцими пальцями цигарку, а оком косив на своє подвір’я — щоб хтось із домашніх не побачив (Стельмах, II, 1962, 326).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 67.