ХИТРУВА́ТИЙ, а, е. Трохи хитрий. В одному селі жив хитруватий Дорофтей (Казки Буковини.., 1968, 36); Третій син найбільше схожий на матір, тільки іншої вдачі: занадто тихий, не балакучий, але хитруватий (Томч., Жменяки, 1964, 171); Був Проць по природі своїй хитруватий чоловік, цікавий до навколишнього в тій мірі, в якій воно було корисне для нього, і улізливий в усе, як оса в солодке (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 40); // Який виражає певну хитрість або свідчить про неї (про очі, погляд, обличчя і т. ін.). Володя.. кидав на Мусю хитруваті багатозначні погляди (Ткач, Арена, 1960, 238); Мармура подивився на помічника хитруватими очима й сухою долонею вдарив по плечу (Чорн., Визвол. земля, 1959, 59); Ви встигли придивиться в його нахмурене лице, негарне, хитрувате… (Шер., Дружбою.., 1954, 87).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 67.