ХИСТКИ́Й1, а́, е́.
1. Який постійно хитається з боку на бік або згори вниз. Хисткий човник перетинав Неву насупроти Академії (Ільч., Серце жде, 1939, 79); Матрос.. зневажливо свище. Він почуває під ногою хистку палубу судна, і йому не треба твердішої опори (Ю. Янов., II, 1958, 34); //Який може легко рухатися, гойдатися, є поганою, ненадійною опорою через свою неміцність, зношеність, старість і т. ін.; нестійкий. Їй здавалося, що стоїть вона на хисткій кладці серед широкої та глубокої [глибокої] річки (Мирний, III, 1954, 232); З розгону напливає берег.. Данило вискакує на хистке купиння, оглядається довкола, водячи браунінгом (Стельмах, II, 1962, 57); Хисткий дощаний тротуар привів їх до скверика (Зар., На.. світі, 1967, 302); Параска з дітьми оселилася в льоху, в який треба було сходити по хисткій драбинці, піднімаючи дошку, що була водночас і покрівлею, і дверима (Перв., Невигадане життя, 1958, 170); Спритно перескочивши на хистку крижину, він іще раз випробував свого дрючка (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 61); Недужа Ярина й Олена змарніла Самі залишились в хисткому наметі (Воронько, Райком.., 1949, 19); Я сіла на хисткий ослін, який весь обріс смородиною (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 40); Матрац був жорсткий і ліжко короткувате та хистке (Рибак, Час.., 1960, 160); Спершись на хисткі поруччя, хлопці замріяно дивились на воду (Кучер, Зол. руки, 1948,69); *Образно. Ні, не царів хистка корона, Не мур навкруг глухих хором, Ти [Кремль] — юрб народних оборона, Чола народного шолом! (Бажан, Роки, 1957, 240); // Досить нестійкий, невпевнений (про ходу, рухи і т. ін.). Начко встав з крісла, хистким кроком поступив до софи в протилежнім куті кімнати (Фр., VI, 1951, 260); Він не хотів повертатись до ліжка — це означало б скоритись недузі,— зробив кілька хистких кроків і сів на м’яку, вкриту чохлом канапу (Дмит., Наречена, 1959, 124); // Який утратив силу через хворобу, втому тощо (про ноги); кволий. Наші сталеві шоломи у місячному сяйві тьмяно поблискують, наші задубілі тулуби на хистких ногах ритмічно похитуються, дула наших гвинтівок коливаються, мов голі, безлисті стебла (Кол., На фронті.., 1959, 6); З-під стіни важко підвівся Микита Волоков. Ледь переставляючи хисткі, негнучкі ноги, в грубезних, поруділих армійських черевиках, підійшов до плитки (Коз., Гарячі руки, 1960, 28); // Який легко згинається; гнучкий. Найчастіше припливав молодий козак Семен, уродливий парубок, хисткий, як очеретина, смілий, як сокіл,— і щиро покохала його наша гордовита Катря (Вовчок, І, 1955, 90); Літом замість трави виріс на ній [луці] шувар.., а декуди купками вибуяла хистка тростина (Фр., II, 1950, 379); Іноді хтось із прохожих спинявся на хвилинку, щоб глянути.. на хистку Альошину постать (Мик., II, 1957, 246).
&́9671; Ступа́ти (ступи́ти) на хистку́ кла́дку — починати себе поводити всупереч встановленим моральним правилам. — Але вона посковзнулась: стала покриткою, та як ступила на ту хистку кладку, то й не вдержалась (Н.-Лев., IV, 1956, 301).
2. Який тьмяно, нерівно світиться, мигає, блимає (про світло, вогонь тощо); розсіяний, невиразний, непевний. Вона [дівчина] була така марна, така виснажена, що навіть в хисткому освітленні ночі обличчя її біліло, як полотнина, а очі підкреслено виділялись, великі, блискучі (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 46); Хисткий вогонь, а найбільше чистий, незрадливий слух допомагають керманичам не збитися з течії (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 253); З незапам’ятних часів людину приваблював і хвилював своєю таємничістю ніжний диск місяця, його хистке сріблясте світло (Наука.., 9, 1965, 30); // Не чітко окреслений. Земля під сонцем парувала, і обрій видавався тремтячим і хистким (Ільч., Серце жде, 1939, 96); Упали білорунні хвилі, Замовкло море. На піску Ліг жовтий шум. Вітрила білі Не мчали в далечінь хистку (Рильський, І, 1960, 255); // Який перебуває весь час у русі й не має сталої, постійної форми. Увечері пурхне Між гурт хисткий вона до танця [танцю] (Граб., І, 1959, 233); — Це добре, що ти його захищаєш,— почав Сергій Рудь і випустив з рота хмарку білого диму, що закручувався в химерні хисткі кільця (Голов., Тополя.., 1965, 97); Величезні масиви узбережжя здаються хисткими кучугурами сухого піску,— беззахисного перед стихією (Кол., На фронті.., 1959, 41).
3. перен. Який легко піддається чужому впливові, непостійний, нестійкий у своїх поглядах, переконаннях, вчинках. Я теж тривожний, хисткий, змінливий, неначе тінь (Коцюб., II, 1955, 259); Ми повинні не забувати, що ворожа агітація завжди розраховує на найбільш нестійких з-поміж нашого середовища, на найбільш хистких і недозрілих у своїм світогляді (Тич., III, 1957, 493); // Малопереконливий, недостатньо обгрунтований. Зараз вона чітко її викладала, не добачаючи, що обгрунтування тої пропозиції були хисткі, мали дивовижні тріщини та пропуски (Ле, Право.., 1957, 289); Його аж перехитувало від пекучих ударів слів. І тільки один хисткий довід міг виставити проти них: я ж заради.. свого щастя поїхав до Варчуків (Стельмах, II, 1962, 376); // Який не гарантує, не забезпечує досягнення чого-небудь; ненадійний, неповний. З хисткої теми треба було звернути (Ле, Міжгір’я, 1953, 110); Невеселі святки були Грицькові того року. Не те, щоб він дуже жалів про Настю, неприємний був самий факт, що відкрив йому очі на хистке його становище (Головко, II, 1957, 513); // Який не триває довго; швидкоплинний. Я віддаюсь життю легкому: Читаю мало, довго сплю, Хисткої слави не ловлю (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 36).
4. розм. Слабкий фізично, слабкого здоров’я. — Да вона в тебе скоро вмре. Бач, яка хистка! (Барв., Опов.., 1932, 5); [Кассандра:] Він такий хисткий, він молоденький, ніжний — не до зброї, до ліри.. він удався, до весняних пісень… (Л. Укр., II, 1951, 273); // Несильний, слабий (про голос). — Одну люлечку! — і вже благальне тремоло бриніло в його хисткому тенорі, яким він завше розмовляв з дружиною (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 18).
ХИСТКИ́Й2, а́, е́, до чого і без додатка, діал. Який має хист (у 1 знач.); умілий, спритний, здібний. Ну, вже й хисткий хлопець (Сл. Гр.); Та скора ж, та хистка, як та ластівка! (Барв., Опов.., 1902, 103); Тілько ж і Петро був козак не дитина: мав батькову постать і силу, ворочав важкою шаблюкою, як блискавкою, а хисткий і проворний, як сугак на степу (П. Куліш, Вибр., 1969, 106); — Донька моя, Вікторія, змалечку до шиття хистка (Логв., Давні рани, 1961, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 61 - 62.