ХИМЕРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. Те саме, що химе́рити. Батько таки просто було каже: — Ой, дочко! не дурій! що се ти химеруєш, якісь панські розкоші все вертяться в тебе на думці (Вовчок, І, 1955, 16); [Поет (до музи):] Не химеруй, кохана, бо мусимо до рана списати сей папір (Л. Укр., І, 1951, 299).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 59.