ХИМЕ́РИСТИЙ, а, е. Якому властиві дивацтва, примхи, вигадки тощо; примхливий. Данькові, правду кажучи, вона теж подобалась, химериста оця Нонна, подобалась своїми вихватками, сміливістю та веселістю (Гончар, II, 1959, 244); // Своєрідний, дивний, незвичний. Мов бачу тихую оселю В якомусь світлі чарівним: ..На образах блискучі шати, З рядками перлів по кутках, Тремку, химеристу веселку Округ лампади на святках… (Стар., Поет. тв., 1958, 190).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 58.