ХИБНУ́ТИ¹, ну́, не́ш, док., розм. Однокр. до хиба́ти; // до кого, перен. Прихилитися до кого-небудь. — І старече серце радується, поглядаючи на їх [парубків], а щоб то молоде дівоче німіло й до жодного не хибнуло,— я вже й не знаю, який се теперечки світ настав (Вовчок, І, 1955, 22).

ХИБНУ́ТИ² див. хибува́ти².

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 52.

Хибнути, ну, неш, гл.

1) Покачнуть, наклонить. Хибнути човен. Васильк. у.

2) Наклониться. Хибнув на мене віз. Черк. у.

3) Сплоховать, не удаться. Сей рік жито хибнуло, а ярина добра. Камен. у.

4) Минуть, обойти. То вже її не хибне. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 396.