ХЕРУВИ́МЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до херуви́м 1. *У порівн. Тільки її русява головка з кучерями та з білими, як сніг, одслоненими плечима, здавалось, літала по небі, як той двокрилий херувимчик (Н.-Лев., І, 1956, 196); // перен., заст. Дівчина або хлопець, які відзначаються вродою, ніжністю. — Певно, і наш тюремник до вступу на військову службу був молодою людиною з ідеалами, такий собі ясноволосий херувимчик, ніжний і чутливий до кожного (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 253).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 51.