ХЕ, виг.

1. Те саме, що ху. Хе, от вже й втомився [Андрій]. Геть чисто захляв за зиму, захарчувався. Ще літом нічого: бурячок там, цибулька, рибки наловиш… (Коцюб., II, 1955, 33).

2. Уживається для вираження подиву, глузування з кого-, чого-небудь. — Кругом горе!..Жінка тебе лає… діти… і діти, біси його батькові — хотять старшинувати над тобою… Хе!.. Та ні (Мирний, І, 1954, 277); Йонька жадібно згріб цигарку, довго крутив у пальцях, розглядаючи, як заморське диво: — Хе… Де ж ви дістаєте таку розкіш? Чи не з неба кидають? — запитав він, весело і хитрувато примруживши око (Тют., Вир, 1964, 439); — Ви ще ніколи не були в лікаря? — Хе, а то хіба я пан, щоб по лікарях ходити? (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 134).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 50.