ХВОРОСТЕ́ЦЬ, тцю́, ч. Зменш.-пестл. до хво́ро́ст. Хто по хворостець побіжить, щоб у грубці прокинути, хто миску лаштує, хліб; діти раді батькові, аж танцюють (Барв., Опов.., 1902, 441).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 48.

Хворостець, тцю́, м. Мелкій хворостъ. Хто по хворостець побіжить, щоб у грубці прокинути? Г. Барв. 441.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 394.