ХВИ́ЩА, і, ж., розм. Сильний холодний дощ або великий сніг з вітром; снігова буря. [Кезгайло:] Ну й хвища надворі, нехай їй біс! Січе, плює в обличчя, з ніг валить… (Коч., П’єси, 1951, 213); Їхали вони довго, ще більше крутилися та петляли, все ніяк не могли втрапити, куди треба було. Зимовий день короткий — отож і ніч застала їх у полі, хвища знялася (Збан., Сеспель, 1961, 246); Були ж: зима й холодна хвища, Війни смертельний, злий удар… (Мал., Серце.., 1959, 48).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 43.