ХВИНТИ́ТИ, нчу́, нти́ш, недок., розм. Зазнаватися, пишатися. — Дивись ти, як хвинтить зачав! Неначе й справді пишна птиця! — Так Камінь, лежачи в пшениці, На дощик верещав (Гл., Вибр., 1951, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 42.

Хвинтити, чу, ти́ш, гл. Важничать. Дивись ти, як хвинтить зачав! неначе й справді пишна птиця. Гліб.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 393.