ХВИ́ЛЬНО, присл.

1. Хвилями, у вигляді хвиль. Хвильно коливалися лани обабіч шляху (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 494).

2. перен. Із хвилюванням; хвилююче, схвильовано. Груди самі хватали повітря хвильно — хотіли крикнути, позвати (Головко, II, 1957, 173); Весна приносить радість. Лоскотно пульсує кров, і хвильно б’ється серце (Бурл., О. Вересай, 1959, 148); // у знач. присудк. сл. Щасливими очима дивився він на доньку, і було в нього так хвильно на серці, наче це його самого обиратимуть до Верховної Ради (Донч., Дочка, 1950, 88); Було хвильно й жаль було жінки. Тож іще хвилину тому — з очей аж сипалась веселість і сміх — бриніла вся молодістю й сміхом дівоцьким. А це немов одразу зів’яла. Давид аж невеселий (Головко, II, 1957, 103).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 42.