ХВИЛИ́ННИЙ, а, е. Прикм. до хвили́на. 1550 року появляється хвилинна, а 1760 — секундна стрілка (Знання.., 3, 1974, 6); // Який триває: хвилину, близько хвили́ни. — Так ось що, хлопці,— після хвилинного роздуму сказав Грицько.— Ідіть собі та й не оглядайтесь. І не хваліться нікому (Головко, А. Гармаш, 1971, 358); Хвилинна репетиція пройшла добре (Сміл., Сашко, 1954, 260); // перен. Короткочасний, скороминущий. Зовсім зненацька захопило сьогодні Тоню нове оце почуття, гаряче сколихнуло душу. Ні, це не назвеш грою в кохання, ще одним хвилинним захопленням (Гончар, Тронка, 1963, 50); Він провів поглядом постать жінки, ще раз згадав її тяжку для панського серця мову, і тільки тепер починає розуміти, що в ній спалахнув не хвилинний гнів, а залягли віки селянського досвіду (Стельмах, І, 1962, 12); // у знач. ім. хвили́нне, ного, с. Те, що швидко минає, не лишаючи сліду; короткочасне, скороминуще. — Признаюся, Бейбі,— кажу я,— що не пізнаю вас. Ви страшенно змінилися. А може, це тільки хвилинне! (Ірчан, II, 1958, 158); У щоденному мерехтінні фактів і вражень поет повинен відрізнити тимчасове, хвилинне від справді важливого у житті країни, народу, покоління, людства… (Рад. літ-во, 2, 1965, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 38.