ХВАСТ, а, ч., розм. Те саме, що хвасту́н. Сестри сиділи й тихо насміхалися: — А що? Хвастати? А що? Хвастати?.. Хваст! Хвастик! (Мирний, І, 1954, 152); [Данило:] От уже й видко, що ти хваст! (К.-Карий, II, 1960, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 34.

Хваст, ту, м.

1) = Хвастун. Семен — хваст такий, що як би хвіст, то б і боки пооббивав. Черк. у.

2) = Бур’ян. Вх. Лем. 478. Ум. Хвастик.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 390.