ХВА́ЛЬНИ́Й, хва́льна́, хва́льне́.
1. Який заслуговує похвали, гідний схвалення; похвальний. А що мав [Дорко] хвальну звичку не кидати не зробленого, то бувало сидів пізно поза північ при лампі і томив свою сивіючу голову і короткозорі очі (Мак., Вибр., 1954, 38); Я мав замір пізніше видати цілу поему досконало викінченою, але так діло й стало на сьому хвальному замірі (Л. Укр., IV, 1954, 132).
2. Який виражає похвалу, схвалення; хвалебний. Про походи Тутмоса III та про розміри захопленої ним здобичі розповідають хвальні написи на стінах храмів та гробниць (Іст. стар. світу, 1957, 34).
3. Те саме, що хва́лений 2. Нехай Ваша хвальна редакція поборе відому мені свою нехіть до «модерністів» і прочитає мій переклад (Л. Укр., V, 1956, 308).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 34.