ХВАЛЬКО́, а́, ч., розм. Хвалькувата людина; хвастун. Поки хвалько нахвалиться — будько набудеться (Укр.. присл.., 1955, 171); Який той Матій дурний — а хвалько!.. (Фр., І, 1955, 118); [1-й парубок:] Хвалився мені один товариш, що ніби покохала його дівчина, та ще й неабияка, а баришня, ну тільки мені здається, що він великий хвалько та ще й брехун!.. (Кроп., II, 1958, 442); [Часник:] У нього завжди була одна порча і зараз є: дуже любить вихвалятися, такий хвалько (Корн., П’єси, 1947, 284); Каринський подумав, що перед ним неабиякий хвалько. Спитав не без іронії: — Ви такі певні цього? (Шовк., Інженери, 1956, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 33.