ХВАЛЬБА́, и́, ж., розм. Вихваляння, похвала. Раї стало ніяково від хвальби десятника (Коп., Вибр., 1948, 65); Він з фаху вибійник і має, Здається, усі шістдесят. Та ще почува себе справно (Не хвастощі це, не хвальба), На пенсію вийшов недавно, Та зараз усидиш хіба..! (Воскр., З перцем!, 1957, 275); Найбільше допікала старій хвальба дівера за прирізку землі (Кос., Новели, 1962, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 33.