ХА́ЩІ, ів, мн. (одн. ха́ща, і, ж.).

1. Густий, непрохідний ліс, чагарник. Попід глинищем, серед колючих хащів та червонястого бур’яну, що росте на солонці, розчищено невеличку нивку (Л. Укр., III, 1952, 124); Оксен зрозумів, що степом продертися не вдасться, і завів своїх людей у порослу хащами глибоку яругу (Тют., Вир, 1964, 530); Ходив дід Макар ще хлопчиком у Соколиний по гриби. Забрався в хащі, а там ні пройти, ні вийти (Збан., Таємниця.., 1971, 42); *Образно. [Джонатан:] І що ж? Вони [мрії] не зникли? [Річард:] Ні, ще не зникли, хоч примеркли трохи. Я бачу, тут в новому краю треба хащів розчистити вперед чимало, а потім вже розпалювать багаття… (Л. Укр., III, 1952, 43); Поете, поринай у вир буття, у будні, в хащі днів, у твань життя, і ти здобудеш дивні самороди [самородки] (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 88); // чого, які. Густі зарості яких-небудь дерев, кущів, трав і т. ін. Йшли ми повз великий пустир, зарослий хащами колючого терну, дерези та непрохідного високого бур’яну (Донч., V, 1957, 167); Ведмідь зникає в виноградних хащах (Довж., І, 1958, 120); Від легендарного Ізмаїла на десятки кілометрів простяглися славетні дунайські плавні. Сюди, в очеретяні хащі, рідко заглядала людина, й вони стояли незайманими (Літ. Укр., 22.I 1965, 1); *У порівн. Очерети височезні, густі, як бамбукові хащі. Злегка шелестять листям на вітерці… (Гончар, Маша.., 1959, 33); // чого, перен., розм. Густе волосся. Бородатий козак, що весь час поривався щось сказати, витяг люльку з хащів бороди та вусів (Перв., Невигадане життя, 1958, 123); // перен., розм. Дуже велике скупчення яких-небудь предметів. Величезний старовинний вал.. зараз весь був начинений бетоном та сталлю, а глибокий рів-канал перед ним, по якому колись нібито ходили навіть кораблі, був замінований фугасами, переплутаний хащами дротів (Гончар, II, 1959, 388).

Ди́кі (глухі́) ха́щі — незаймані зарості; праліс. Олю нічого не страшило: ні те, що міцним кільцем карателі обступили загін, ні плутані лісові стежки через глухі хащі й трясовини (Логв., Давні рани, 1961, 66); Лісові́ ха́щі; Лісова́ ха́ща — гущавина лісу, нетрі (у 1 знач.). Сергій по компасу визначає напрямок, знаходить на ньому орієнтир і, построївши всіх ланцюжком, першим вступає в лісові хащі (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 78); Всю ніч наша піхота, плутаючись у лісових хащах, бовтаючись у крижаній воді, продиралась по п’ятах ворога (Гончар, Південь, 1951, 20); Ніч упала раптово. Кошлата темрява владно сунула з лісової хащі (Донч., II, 1956, 7); Непрола́зні (непрохідні́) ха́щі — дуже густі зарості (дерев, кущів і т. ін.); нетрі. Все раділо зимі — природа і птиця, тільки люди ненавиділи і проклинали її, замерзаючи в окопах, по степах, по лісах, по болотах, в непролазних хащах під снігами, виснажені, голодні, поранені, напрацьовані (Тют., Вир, 1964, 461); Лісів з вічнозелених дерев збереглося дуже мало; вони вирубані, замість них поширені зарості вічнозелених колючих чагарників. Ці чагарники переплетені виткими рослинами. Вони нерідко утворюють непрохідні хащі (Фіз. геогр.., 6, 1957, 43).

2. перен., розм. Складна, мало вивчена галузь, сфера, ділянка (науки, техніки і т. ін.). — Щоб був мир і щоб був спокій на землі,— сказав Шульга,— треба-таки зануритись мені у хащі того атома (Рибак, Час.., 1960, 103).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 32.