ХАТЧИ́НА, и, ж., розм. Те саме, що ха́тка. Іван мав хатчину та кусник городця, жінку, корову та п’ятеро дітей (Март., Тв., І954, 227); Нарешті зачула [Левантина], як брязкає на дверях замок. Утекла в темну хатчину і сіла на ліжко (Гр., II, 1963, 286).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 31.

Хатчина, ни, ж. Избенка. Над Прутом у лузі хатчина стоїть. Млак. 3.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 389.