ХАРЧУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.
1. Задовольняти потребу організму в їжі, годувати себе; їсти. Кілька вже день харчувались старі вареною та печеною картоплею, аж охляли без хліба (Коцюб., І, 1955, 90); Жовнірам не стало за що харчуватись. Вони кинулись по селах.. грабувати в селян воли, корови, вівці, кури та гуси (Н.-Лев., VII, 1966, 226); Хлопи гинули, як мухи. Харчувалися рибою та корінням, дикою степовою цибулею, щавлем, порічками й перепілками (Тулуб, Людолови, І, 1957, 48); Раніше тисячі людей вмирали від страшної хвороби — цинги. А тепер харчуються свіжими овочами, що виключає захворювання цингою (Фіз. геогр., 5, 1956, 127); // Їсти в кого-небудь, одержувати їжу у когось, десь. — Дочка при нас житиме й харчуватиметься, й ви будете при нас. Хіба ми вас виженемо з хати, чи що? — обізвалась Надезя (Н.-Лев., III, 1956, 199); — Він харчувався в мене два місяці й завинив мені три корони (Март., Тв., 1954, 194).
2. Годуватися (про тварин). Почуваю себе як захарчована корова, що цілу зиму харчувалась соломою зі стріхи, а на весну зводять її дрючками, бо встати сама не годна (Коцюб., III, 1956, 392); // Діставати, здобувати собі їжу. Претензії в гадів були невеличкі, Харчуватися в джунглях неважко: Хочеш напитись — пий собі з річки, Голодний — злови собі пташку (Мур., Осінні сурми, 1964, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 29.