ХАРЦИ́З, а, ч., розм. Розбійник, грабіжник. — Не звір я — людську кров пролити, І не харциз, людей щоб бити (Котл., І, 1952, 185); [Віталій:] На попасі, тілько місяць зайшов, потемніло, саме перший сон став налягать, харцизи почали до валки підкрадатись… А ми.. як шарахнули з двадцяти рушниць, так десяток харцизів і покотилось! (К.-Карий, II, 1960, 193); *У порівн. На сторожі Стояли Евріал і Низ; Хоть молоді були, та гожі І кріпкі, храбрі [хоробрі], як харциз (Котл., І, 1952, 220); // Уживається як лайливе слово. Тепер він знає, хто коні бере.. А, злодію, коноводе, харцизе проклятий! Не минеш ти тепер Денисових рук!.. (Гр., II, 1963, 255); [Бобренчиха:] Ах ти харцизе, розбишако клятий! (Сам., II, 1958, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 27.