ХА́РТІЯ, ї, ж.

1. Стародавній рукопис, а також матеріал (папірус або пергамент), на якому він написаний.

2. В середні віки — документ, що засвідчував які-небудь права або привілеї. [Монтаньяр:] Зреклися ви титулів, привілеїв і хартій паперових лиш на те, щоб хартії неписані дістати (Л. Укр., II, 1951, 163).

Вели́ка ха́ртія ві́льностей — акт короля Англії, що поклав початок обмеженню королівської влади.

3. уроч. Назва деяких документів, декларацій суспільно-політичного значення. Декларація, одностайно схвалена всіма комуністичними і робітничими партіями, стала хартією інтернаціональної єдності світового комуністичного руху (Рад. Укр., 28.IV 1959, 1); Марксистсько-ленінські партії всього світу сприйняли нову Програму КПРС як велику хартію міжнародного комунізму (Ком. Укр., 2, 1962, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 27.