ХАРАКТЕРИСТИ́ЧНИЙ, а, е. Який випливає з характеру кого-, чого-небудь, характеризує (у 2 знач.) когось, щось; характерний. —Ви, пане.., ніколи нічого не знаєте. Се в вас характеристична прикмета (Фр., IV, 1950, 166); Інтелігенція наша й донині не виробила собі ні ідеалів, ні житєвих [життєвих] форм, характеристичних для неї (Стеф., II, 1953, 81); Мова візника.. характеристична, в його спокійній упевненості, прихованій глузливій усмішечці відчувається нутро хитрого, тертого куркуля (Вітч., 4, 1961, 203); Пам’ятаю, якось один січовик признався мені, що хтів «украсти» мою фотографію, бо ніяк не думав, що може просто її попросити, не будучи ні свояком моїм, ні нареченим. Дрібний факт, але він здавсь мені характеристичним (Л. Укр., V, 1956, 270); Для народної поезії характерними є показ героя через типізуючий вчинок, повторюваність характеристичних ознак, певна трафаретність художніх засобів (Рад. літ-во, 1, 1970, 43); Характеристичне рентгенівське випромінювання виникає при переході електрона з вищого рівня на нижчий (Наука.., 11, 1973, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 25.