ХАП¹, виг., розм. Уживається як присудок за знач. хапа́ти¹ і хапну́ти. Кинувсь пан Пістряк… хап, хап! мац, мац! — нема дверей та й клямки не налапа (Кв.-Осн., II, 1956, 214); Летіла ворона понад морем; дивиться — лізе рак. Вона хап його та й понесла через лиман у ліс, щоб, сівши де-небудь на гіллі, гарненько поснідать (Стор., І, 1957, 29); [Денис:] Вони мене за вухо хап, поскубли злегенька та й кажуть: — Як скортить тобі ще раз вкрасти, то згадай дядька Ондрея (Кроп., II, 1958, 445); А змія його [Телесика] хап! із човна та й понесла до своєї хати (Тич., І, 1957, 152).

ХАП²: Як хап ухопи́в кого — хтось зник раптово і безслідно. Антін як пішов зранку десь на гору, та як хап його ухопив (Чорн., Визвол. земля, 1950, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 19.