ХА́НСЬКИЙ, а, е. Прикм. до хан; належний ханові. — Пішов я вчора в садок у ханський палац, а там — розумієш — сидить гяур на лаві й обняв чужу жінку, наче свою… Тьху!.. погань… Ні, в нас цього нема… Магомет не велів… (Коцюб., II, 1955, 128); Обтирає славний Ігор На мечі ворожу кров І в руках тримає здобич — Білу ханську хоругов (Олесь, Вибр., 1958, 354); Здалеку видно було ханський білий намет (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 452); // Який перебуває під владою хана, входить до складу ханства. Багато разів запорізькі козаки брали участь в організованих російським урядом походах на ханський Крим (Ком. Укр., 5, 1967, 63); // Такий, як у хана. Тимко лежав, заклавши руки за голову, дивився на синє громаддя хмар суворим ханським поглядом, і ввижалося йому, що то вже не хмари, а .. гори, і там, за горами, Крим (Тют., Вир, 1964, 472).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 17.