ХАНЖИ́ТИ, жу́, жи́ш, недок., розм. Удавати з себе набожного або доброчесного. Виконуючи своє зобов’язання, забобонний Кузюткін, боячись пекельних мук в загробному житті, для очищення своєї совісті став ханжити, замолюючи гріхи в церкві (Бурл., Напередодні, 1956, 81).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 17.