ХАНДРИ́ТИ, рю́, ри́ш, недок. Бути в похмурому настрої; нудьгувати. [Пугач:] А мене іноді, віриш, така хандра безпросвітна обляже, так починає мені душу гнітити, що й світ не милий. [Гречаний:] Ось як в діло поринеш з головою — ніколи буде хандрити (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 43); Відчувши в собі неспокій, що гарячими хвилями прокочувався по жилах, Ольга сумувала, хандрила, не знаходила собі місця (Іщук, Вербівчани, 1961, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 17.